Кожного ранку я стою біля вікна і вдивляюся в обрій... Сьогодні осінній вальс заклопотано гуляє коштовними жовто-червоними пейзажами, прикрашаючи їх розкішними суцвіттями айстр. Сонце гуляє вікнами будинків, а на подвір’ї нашої школи суцільний спокій, який за десять хвилин вибухає, немов святковий феєрверк, дитячим сміхом і галасом. І кожного разу я замислююсь над тим, що мені більше подобається: ця тиша чи цей неспокій? І кожного разу, вже 4 роки, не можу жити саме без цього десятихвилинного очікування хвилюючої метаморфози.

    Ви питаєте мене, чому я вчитель? Напевно, це так само, як спитати, а чому я живу і чи хочу я щось змінити? Риторика, та й годі. Адже сценарій мого життя наповнений багатими подіями, написаний щедрою рукою долі, яка не дозволила мені бути самотньою і зосередженою тільки на собі. У моїй діяльності немає контрастів «учитель – учень», тут учні і є співавторами моєї життєвої саги. Так воно – бути вчителем! Отак приходити до школи раніше за учнів, готуватись до уроку, як до іспиту. Не піддаватись настрою, особистим негараздам, кожному посміхатись та сто разів на день бажати доброго дня! 

    І нехай про моїх вихованців ще не заговорили, як про геніальних, я ніколи не проміняю сміх моїх дітей, їх перешіптування, їх мовчання, таке рідне – від сонного до патетичного, їх безтурботність або збудження, а колорит почуттів, що віддзеркалений у їхніх очах, просто примушує вносити нові корективи у мою особисту повість. Я повинна бути то суворою, то м’якою, то співчутливою і терпеливою, то непохитною… Життя вчителя… Не можу дозволити собі зупинку, адже це подорож несамовито щастя і знесилюючих поразок людей, котрі обрали ремесло тривалістю в життя.

  Я не знаю, чи потраплю на телебачення, чи стану відомою на всю країну, чи буду відпочивати закордоном. Я звичайна вчителька, яких багато. Намагаюся старанно працювати, сіяти в дитячих душах добре, мудре, вічне. Я, напевно, ніколи не побачу світ, для нього я піщинка, але щодня я роблю все для того, щоб мої учні стали для мене цілим світом. 

    Ви питаєте мене, чому я вчитель? Я знаю відповідь! Тому що мені є чим ділитись. Тому що, я ніколи не вважала учительство своєю професією: мені не важливий розмір заробітної платні. Тому що я не хочу належати тільки собі, тому що вчитель в кожному із нас. Я вважаю себе народженою, щоб іти по цій землі звичайним вчителем і ніколи не забувати про те, що мені довірено маленькі дитячі серця.

Та і я, звичайно, не для слави,

Не заради красного слівця

Неспокійну справу цю обрала

Творчістю запалювать серця!

​