Особливості формування патріотичних почуттів у дітей молодшого шкільного віку

 

Наймолодша вікова категорія в школі - першокласники. Виховання любові до своєї Батьківщини – завдання надзвичайно важливе і водночас не просте, коли мова йде про дітей цього віку.

З однієї сторони, першокласникам, які опинились у новому колективі, властиві егоцентризм і до певної міри нездатність сприймати позицію іншого, через що між дітьми частіше виникають суперечки та непорозуміння. На моє запитання: «Чи можна бійкою вирішувати суперечку?» всі діти відповідають: «Ні!», але лише двоє-троє з учнів класу мають таке пояснення: «Якщо битися, то іншому буде боляче», решта ж – «Битися не можна, бо покарають або дадуть здачу!».

Разом з тим, у цьому віці великого значення набуває моральна сфера, коли діти з готовністю сприймають правила, слухають настанови авторитетних для них дорослих, учителів.

Щоб уникнути труднощів у вихованні вищих моральних почуттів, до яких відноситься патріотизм, я вважаю, не потрібно поспішати переносити на дітей «дорослі» показники проявів любові до Вітчизни. Адже дитина не народжується з патріотичними переконаннями. Якщо патріотизм є почуттям приязні, відданості, відповідальності за долю Батьківщини, то необхідно спочатку акцентувати увагу дитини на співпереживанні як важливому людському почутті, на приязні до своїх товаришів. Щире бажання дитини бути хорошою та відповідальною стає передумовою виховання таких понять, як почуття обов’язку, любові до людей, до своєї Батьківщини.

Ще одним важливим моментом у вихованні патріотичних почуттів дітей молодшого шкільного віку я вважаю образ рідного дому та родину, бажання дитини берегти їх і робити кращими. Шкільне життя, яке має для учнів позитивне емоційне забарвлення, сприяє безперечному успіху перенесення цих почуттів на свій клас, свою школу. На цьому етапі важливим є ненав’язливе формування в дітей усвідомлення того, що школа – це велика родина. І як кожна родина, вона має свою історію, свої традиції, які першокласники мають знати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ці знання учні вперше отримують під час підготовки до традиційного заходу, який щороку відбувається у жовтні, і має назву «Посвята в  першокласники».

Важливо відмітити, що у підготовці та проведенні цього свята беруть участь не тільки вчителі й учні, а й батьки першокласників.

До речі, серед батьків кожного класу є ті, які самі колись навчались у першому класі нашої школи, і добре пам’ятають цю традицію.

Для досягнення виховної мети заходу важливо врахувати такі моменти:

- по-перше, створити умови для мотивації  першокласників;

- по-друге, створити ситуацію успіху при виконанні завдань.

Для цього під час проведення свята я поєдную такі форми роботи з дітьми:

ü     гра (подорож станціями);

ü      змагання команд (за активність та злагодженість у роботі вожаті вручають їм призи);

ü      елементи театралізації (поява Афіни - покровительки наук, проголошення урочистої присяги першокласника).

Таке поєднання робить свято змістовним та цікавим для дітей. Велику роль відіграє загальна атмосфера заходу, вільна від догматизму та авторитарності з боку вчителів. Вона сприяє емоційній відкритості дітей, розвитку їх творчої активності.

Під час подорожі станціями батьки першокласників теж беруть у ній участь разом із командою, до якої ввійшла їх дитина. Вони мають змогу бачити, як їхні діти вміють самостійно виконувати завдання й давати правильні відповіді. А серед них бувають неочікувані. Наприклад, на питання: «Як називається маленька працелюбна комашка?», один хлопчик радісно відповів: «Це моя мама!».

Деякі запитання, які чекають дітей на станціях, вимагають від них попередньої підготовки. З ними я ознайомлюю дітей заздалегідь. Добираючи такі завдання, ставлю собі за мету заохотити першокласників до невеликої пошукової роботи, яку вони мають виконати спільно з батьками.

З досвіду роботи знаю, що особливу зацікавленість у дітей викликає запитання: «Розкажи, що означає твоє ім’я». Пошук відповіді починаємо разом у класі. Розмову з учнями будую в формі короткої евристичної бесіди. Діти не в змозі дати відповідь одразу. Єдиний варіант, який можна почути: «Таке ім’я сподобалося моїй матусі». Тоді я пропоную дітям вслухатися в українське ім’я «Богдан» і вимовляю його частинами: Бог- дан. Вони чітко визначають значення імені: «Дитину батькам дав (подарував) Бог». Це стає для них першим маленьким відкриттям. За аналогією визначаємо з дітьми значення імені «Людмила». Їх відповідь: «Це така дівчинка, яка мила і приязна до людей». Для прикладу можна використовувати імена Володимир, Всеволод, Любомир. Далі називаю імена, які прийшли до нас з інших мов. Діти переконуються, що значення їх не прозоре. Ось тут і виникає потреба звернутися до батьків, щоб разом знайти відповідь на таке цікаве питання «А що ж означає моє ім’я?».

На всіх п’яти станціях працюють вожаті – старшокласники, яких під час занять у «Школі вожатих» я навчаю, як треба поводитися з молодшими школярами, як емоційно підтримувати їх під час виконання завдань.

Вожаті мають бути уважні, доброзичливі, давати можливість відповідати на питання всім дітям по черзі та слідкувати за тим, щоб батьки, яким теж хочеться згадати своє дитинство, не підказували. Працюючи у команді, кожен першокласник відчуває відповідальність за весь колектив, кожен зацікавлений у кращому результаті і тому старається якомога успішніше справитися з завданням.

Вихованню патріотичних почуттів першокласників служить символіка школи, знайомство з якою починається з перших днів навчання . Тому найурочистішими хвилинами свята є виконання першокласниками Гімну школи та урочисте проголошення ними присяги школяра.

Таке свято, яке базується на методі колективної творчої справи, сприймається дітьми емоційно й піднесено. Традиції школи, які народжуються й живуть роками, забезпечують духовне єднання поколінь.